Закон україни про податкову систему

ПОДАТКОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

Суть і функції податків

Система податків та зборів України — це сукупність пе­редбачених податковим законодавством України загальнодер­жавних та місцевих податків і зборів, принципів, форм і методів їх встановлення, зміни, скасування, обчислення та сплати. Сис­тема податків та зборів в Україні встановлюється виключно за­конами України.

У законодавстві України не чітко розмежовуються категорії «податок» і «збір». Однак за своєю економічною суттю вони суттєво відрізняються.

Податок — це обов’язковий, індивідуальний, безвідплатний платіж, який сплачують до бюджету фізичні та юридичні особи у порядку, встановленому податковим законодавством України.

Збір — обов’язковий платіж, який сплачують юридичні та фізичні особи за вчинення державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами дій, які ма­ють юридичне значення, за надання певних прав, видачу до­зволів і ліцензій, а також для забезпечення функціонування си­стеми державного соціального страхування і державного соціального забезпечення.

Не є податком або збором платежі, що не встановлені подат­ковим законодавством України, а також платежі у вигляді штра­фів та інших майнових стягнень за порушення податкового за­конодавства.

Обов’язок щодо сплати податку (збору) — це обов’язок платника податку (збору) сплатити належну суму податку (збору) у порядку та у термін, встановлені податковим законодавством України. Податок (збір) сплачується тільки грошовими коштами, причому допускається проведення взаємозаліку сум податку (збору), що підлягають сплаті за наявності заборгованості бюджету перед таким платником.

Соціально-економічна сутність податків виявляється в їх функціях. Як вважає більшість економістів, податки викону­ють такі основні функції:

Фіскальна функція забезпечує необхідні умови для створення матеріальної бази функціонування суспільства. Тобто за до­помогою податків держава мобілізує кошти для утворення грошових фондів, які забезпечують виконання покладених на неї функцій.

Розподільча функція забезпечує розподіл вартісних пропорцій між платниками податків і державою. Тобто саме за допомогою податків держава встановлює вартісні пропорції такого перерозподілу.

Регулююча функція полягає у впливі податків на різні види діяльності та безпосередньо на платників податків. Через податки, власне, держава регулює процеси виробництва та споживання в суспільстві.

За формою взаємовідносин між платником і державою по­датки поділяють на прямі і непрямі.

Прямі податки — це податки, що встановлюються безпосе­редньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави. Обсяги таких податків залежать від податкової бази.

Непрямі податки — це податки, які справляються до бю­джету за допомогою цінового механізму, причому конкретні платники податків не завжди є їхніми носіями. Непрямі податки встановлюють у цінах товарів, робіт та послуг, а їх обсяг для окремого платника (носія податку) визначається обсягом спо­живання і не залежить від його доходів.

Залежно від органу влади, який встановлює податки, тобто за рівнем запровадження, податки поділяють на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки — це обов’язкові платежі, що встановлюються найвищими органами влади і є обов’язковими для справляння на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.

Місцеві податки — це обов’язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади, а їх справляння є обов’язко­вим лише на певній території.

Ставки податків та зборів не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Однак на практиці в умовах активного рефор­мування податкової системи цього правила не завжди дотримуються.

В Україні існує дворівнева система оподаткування підприємств, організацій та фізичних осіб: перший рівень — загально­державні податки і збори (обов’язкові платежі), другий — місце­ві податки і збори (обов’язкові платежі). До основних загальнодержавних податків і зборів, які встановлюються Верховною Радою України та справляються на всій території України, належать:

  1. податок на додану вартість (ПДВ) (20 %);
  2. акцизний збір;
  3. податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються державними не корпоратизованими, казен­ними або комунальними підприємствами (25 %);
  4. податок із доходів фізичних осіб (13 %, з 1 січня 2007 р. — 15%);
  5. мито;
  6. державне мито;
  7. податок на нерухоме майно (нерухомість);
  8. плата (податок) за землю;
  9. рентні платежі;
  10. податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
  11. податок на промисел;
  12. збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
  13. збір за спеціальне використання природних ресурсів;
  14. збір за забруднення навколишнього природного середовища;
  15. збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;
  16. плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;
  17. фіксований сільськогосподарський податок;
  18. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
  19. єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;
  20. збір за використання радіочастотного ресурсу України;
  21. збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний).

З наведених загальнодержавних податків та зборів найбільше фіскальне значення мають ПДВ, податок на прибуток під­приємств, податок із доходів фізичних осіб, акцизний збір. Частка їх у структурі податкових надходжень зведеного бюджету України впродовж 2000—2006 pp. становила близько 80 %.

До місцевих податків належать:

  1. податок з реклами;
  2. комунальний податок.

До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать:

  1. збір за паркування автотранспорту;
  2. ринковий збір;
  3. збір за видачу ордера на квартиру;
  4. курортний збір;
  5. збір за участь у бігах на іподромі;
  6. збір за виграш у бігах на іподромі;
  7. збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;
  8. збір за право використання місцевої символіки;
  9. збір за право проведення кіно- і телезйомок;
  10. збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного роз­продажу і лотерей;
  11. збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг.

Механізм справляння та порядок сплати місцевих податків і зборів встановлюються сільськими, селищними та міськими радами відповідно до переліку й у межах граничних ставок, визначених законами України. Найбільші надходження забезпечують два податки — з реклами і комунальний, а також ринковий збір. Решта 10 зборів забезпечують незначні надходження до місцевих бюджетів.

Ставки податків, податкові пільги та механізм стягнення кожного з податків і зборів, визначаються спеціальними податковими законами (окремими для кожного виду податків і зборів). У цілому перелік податків та зборів, визначених законами України, відповідає світовим стандартам, але їх адмініструван­ня вимагає реформування.

Обов’язковість сплати податків — це справжня проблема для нашої економіки, більше 50 % якої перебувають у тіні, що не сприяє розвитку фінансової системи України.

Обов’язковість сплати податків тісно пов’язана з організацією реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності. У Верховній Раді нині розглядається низка відповідних законопроектів, з цього питання є укази президента і розпорядження прем’єр-міністра, певні зусилля робить Державний комітет підприємництва та регуляторної політики (Держкомпідприємництво), який несе безпосередню відповідальність за вирішення цього завдання.

Головне для ДПАУ — одержати від Держкомпідприємництва повну інформацію про нового суб’єкта господарської діяльності (цією інформацією користуються всі органи державної влади та управління, багато суб’єктів господарської діяльності й громадяни України) та місце його фактичного перебування (аби мати можливість перевірити правильність і повноту сплати податків). Проте деякі законопроекти цього зовсім не передбачають, а існуюча практика реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності поки далека від оптимальної, хоча з 1 липня 2004 р. таку реєстрацію здійснюють державні реєстратори.

pidruchniki.com

Законодавчі акти, що лежать в основі податкового законодавства, становлять певну систему;

1. Загальні нефінансові закони — конституційні закони або закони, які належать до інших галузей права, що містять податкові норми. Найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноваження органів державної влади й управління, загальні принципи оподаткування тощо).

2. Загальні фінансові закони — в основному їх представляють бюджетні закони. Причому це як фундаментальні бюджетні закони, які встановлюють основи бюджетної системи, місце податкових надходжень у доходах держави, так і поточні бюджетні закони, якими затверджується фінансовий план на рік. Багато законів про державний бюджет України на рік більш ніж наполовину складаються з податкових норм.

3. Загальні податкові закони — законодавчі акти, що містять положення, які регулюють податкову систему в цілому, її основи, головні характеристики податкових важелів. У таких актах відсутня деталізація конкретних видів податків. В основному до них належать податкові кодекси, що поєднують матеріальні й процесуальні сторони податкової системи, а також основні закони загального характеру.

4. Спеціальні податкові закони — законодавчі акти, які регулюють окремі групи або види податків. До них належать закони, що містять характеристику окремого виду податку, детальний механізм його обчислення й сплати.

Отже, якщо вказувати конкретні нормативні акти, то на сьогодні ієрархія податкового законодавства виглядає наступним чином:

1. Конституція України (ст. 67, 92, 116, 138, 143);

2. Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 року, яким встановлються засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства, а також основні напрями відносно податкової політики; Закон України «Про державний бюджет на 2011 рік».

3. Практично всі загальні податкові Закони України (Про систему оподаткування, Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами, Про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів, тощо) втратили чинність з набуттям законної сили 02.01.2011 Податковим кодексом України, який став єдиним основним нормативно-правовим актом податкового законодавства. Згідно ст. 1 Податкового кодексу «Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства». Практично єдиним загальним податковим Законом України, що залишився чинним, є Закон України «Про державну податкову службу в Україні», котрий визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності.

4. Відносно спеціальних податкових нормативних актів (Декрети «Про прибутковий податок з громадян», «Про місцеві податки і збори», «Про податок на промисел», «Про акцизний збір», Закони України «Про податок з доходів фізичних осіб», «Про податок на додану вартість», «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», «Про фіксований сільськогосподарський податок», «Про плату за землю», «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби», тощо), то вони, крім деяких положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (втратять чинність 01.01.2013), втратили чинність з набуттям законної сили 02.01.2011 Податковим кодексом України, який став єдиним основним нормативно-правовим актом і щодо спеціального податкового законодавства.

У своєму змісті Податковий кодекс навіть навів систему податкового законодавства. Згідно зі ст. 3 Податкового кодексу України Податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі — законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

4. Структурна побудова нормативних актів з податків.

Акти законодавства про податки й збори повинні бути сформульовані таким чином, щоб кожний точно знав, які податки (збори), коли й у якому порядку він повинен платити. Закріплення правової конструкції податку, втілення її у відповідну правову форму пов’язане з дослідженням і певними сутнісними підсумками при характеристиці поняття податкового механізму.

У теорії податкового права до групи основних елементів правового механізму податку необхідно віднести: а) платника податку; б) об’єкт оподаткування; в) ставка податку. Додаткові елементи правового механізму податку деталізують специфіку конкретного платежу, створюють завершену й повну систему податкового механізму, забезпечують логічний і раціональний режим його закріплення. Таким чином, як додаткові елементи правового механізму податку можна виділити такі: а) предмет, база, одиниця оподаткування; б) джерело сплати податку; в) методи, строки й способи сплати податку; г) особливості податкового режиму; д) бюджет або фонд надходження податку (збору); є) особливості податкової звітності.

Й основні і додаткові елементи носять обов’язковий характер, без якого неможливе закріплення відповідного податкового механізму. Додатковість елемента підкреслює не його необов’язковість, а особливості регулювання (можливість делегування компетенції тощо). Факультативні елементи є необов’язковими для правового механізму податку й можуть закріплюватися в законодавчих актах, підкреслюючи своєрідність саме цього податкового механізму, а можуть бути відсутніми.

Згідно зі ст. 7 ПК визначаються наступні елементи структурної побудови актів податкового законодавства: а) платники податку; б) об’єкт оподаткування; в) база оподаткування; г) ставка податку; д) порядок обчислення податку; є) податковий період; е) строк та порядок сплати податку; ж) строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Також у ст. 7 ПК відзначається, що «під час встановлення податку можуть ппередбачатися податкові пільги та порядок їх застосування. Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства. Елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом».

5. Основні вимоги і умови ефективної ролі податків. Функції податків.

Функції податків, що визначають їхню сутність, є похідними від функцій фінансів і виконують ті ж самі завдання, але в порівняно більш вузьких рамках. Виходячи із цього функції податків можна згрупувати у два блоки: основні й додаткові.

Основні функції податку:

1. Найважливішою функцією податків є фіскальна. Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне призначення — насичення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. У період становлення буржуазної держави ця спрямованість податків уважалася єдиною.

2. Регулююча функція слугує своєрідним доповненням попередньої й зачіпає як регулювання виробництва, так і регулювання споживання
(наприклад, непрямі податки). При цьому регулюючий механізм існує об’єктивно й вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави.

3. Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при
регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, вико­ристанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюється раціональність, збалансованість податкової системи, кожного важеля окремо, перевіряється, наскільки податки відповідають реалізації мети в сформованих умовах.

Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоплює такі види функцій:

1. Розподільча функція являє собою своєрідне відбиття фіскальної:
наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регу­люючою, і в одній дії можуть проявлятися обидві функції.

2. Стимулююча (дестимулююча) функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, вона може бути пов’язана із застосуванням механізму пільг, зміною об’єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої.

3. Накопичувальна функція являє собою своєрідне узагальнення всіх попередніх функцій і головну — з позицій реалізації цілей держави в податковій системі.

6. Поняття податку, ознаки та місце і доходах бюджету.

У теорії податкового права відзначають, що податок являє собою форму примусового відчуження результатів діяльності суб’єктів, які реалізують свій податковий обов’язок, що на підставі закону (або акту органу місцевого самоврядування) вноситься до бюджету відповідного рівня (або цільового фонду) і виступає як обов’язковий, безу­мовний, нецільовий, безоплатний, безповоротний грошовий платіж.

Згідно зі ст. 6 ПК податком є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до ПК.

Ознаками податку є:

1. Податок являє собою вид платежу, закріплений актом органу державної влади. Податкове регулювання здійснюється насамперед на основі права (компетенції) державного органу влади встановлювати податки й стягувати їх. Безумовно, у цьому випадку треба виходити з положення ст. 92 Конституції України, відповідно до якої податки й збори, система оподаткування встановлюються виключно законами України. Виходячи із цього не складно визначити, що як такий орган може виступати тільки Верховна Рада України. ПК встановлює, що податки та збори встановлюється лише відповідно до ПК

2. Однією з найбільш концептуальних ознак податку є його обов’язковий характер. Ця риса властива фактично всім платежам податкового характеру й базується на конституційній вимозі,
закріпленій у ст. 67 Конституції України. Обов’язковий характер податкового вилучення забезпечує надходження коштів у дохідні частини бюджетів, без яких неможливе реалізація функцій державної влади на будь-якому рівні. Саме це й забезпечує закріплення на конституційному рівні сплати податків як першочергового обов’язку громадян.

3. Безумовний характер податку означає обов’язкову сплату податку, що припускає, якщо буде потреба, застосування мір примусового характеру.

4. Нецільовий характер податкового платежу означає надходження його до фондів, які акумулюються державою й територіальними громадами і використовуються на задоволення публічних потреб. При цьому не ясно, назадоволення яких саме цілей витрачаються надходження від конкретного податку, тобто формується як би розмитий, знеособлений грошовий фонд держави. Ознака нецільового, абстрактного податкового стягнення засно­вана на бюджетно-правовому принципі заборони на індивідуалізацію (спеціалізацію) бюджетних доходів. Це означає, що податкові доходи не призначені для конкретних публічних видатків. Іншими словами, здійснення публічних видатків не повинне бути обумовлене надходженням окремих податків, пов’язане прямо зі сплатою того або іншого платежу.

5. Важливий момент у характеристиці податку вноситься ознакою індивідуальної безоплатності або однобічного характеру його встановлення. В основу цієї ознаки податку закладено односпрямований рух коштів від платника до держави. При цьому платник не одержує (на перший погляд) нічого замість, що означає відсутність зустрічних обов’язків держави. Кошти платника йдуть на задоволення суспільних потреб.

6. Аналізуючи зміст податку, необхідно звернути увагу й на його безповоротний характер. Сплата платником податків не припускає зворотного їх повернення. Основою даної характеристики є сама мета, призначення податків — формування фондів для фінансового забезпечення реалізації завдань держави й територіальних громад. Податок не породжує у держави зустрічного обов’язку стосовно особи, що його сплатили, він стягується з метою задоволення потреб суспільства, які можуть бути відособлені, а іноді й суперечити особистим потребам особи, що сплатила податок.

7. Платіж у грошовій формі. Внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Сплата податку майном чинним законодавством за загальним правилом не передбачена. Грошова форма сплати податку визначена самою суттю податку, що є, як уже було сказано, внеском. У зв’язку із цим обов’язок платника податків щодо сплати податку є однооб’єктним, оскільки тільки сплата податку в грошовій формі, за загальним правилом, розглядається (при дотриманні інших умов — про строки, бюджети тощо) як належне виконання його обов’язку.

Необхідно відзначити, що податок надходить до бюджету відповідного рівня. Розподіл податків по бюджетах, фондах здійснюється відповідно до бюд­жетної класифікації й може йти по двох основних напрямах: закріплення податку за певним бюджетом або розподілу податку між бюджетами.

7. Поняття прямих та непрямих податків. їх особливості.

Залежно від форми обкладання податки поділяють на:

1. Прямі (прибутково-майнові) — податки, які стягуються в про­цесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта обкладання, включаються в ціну товару й сплачуються виробником або власником. Прямі податки, у свою чергу, підрозділяються на: а) особисті — податки, що сплачує платник податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і враховуючи платоспроможність платника; б) реальні — податки, що сплачують із майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід.

2. Непрямі (на споживання) — податки, які стягуються в процесі витрачання матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни реалізації товару й спла­чуються споживачем. Відзначимо, що до непрямих податків згідно з ПК відносяться акцизний податок та податок на додану вартість. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), що виступає посередником між державою й споживачем товару (робіт, послуг). Останній же являє собою платника реального. Саме критерій збігу юридичного й фактичного платника є одним з основних при розмежуванні податків на прямі й непрямі. При прямому оподат­куванні — юридичний і фактичний платники збігаються, при непрямому — ні.

Ще одну важливу обставину варто враховувати при розмежуванні прямих і непрямих податків — їх участь в утворенні ціни. Якщо прямі податки закладаються в ціну на стадії виробництва, у виробника, то непрямі — тільки на стадії реалізації і як надбавка до ціни товару.

8. Податкові правовідносини, їх основні особливості. Виникнення, зміна та припинення податкових правовідносин.

У податкових правовідносинах найбільш виразно, порівняно з усіма іншими формами фінансових правовідносин, простежуються державно-владна і майнова сторони. Відносини щодо зборів і податків є владно-майновими. Держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями і контролює надходження коштів до бюджету. З іншого боку, надходження податків є одним з основних каналів формування об’єктів власності держави (хоча спочатку й у специфічній грошовій формі).

Розглядаючи цю проблему, Ю. А. Ровинський звертав увагу на різну міру прояву владного характеру, що відмежовує фінансове право від інших галузей.

Конкретизація податкових правовідносин передбачає два елементи:

1) реалізацію волі держави як власника коштів;

2) певну поведінку учасників податкових відносин.

Податкові правовідносини стосуються різних суб’єктів (держави, юридичних, фізичних осіб), між якими формується певна підпорядкованість. Безперечно, що обов’язок платника має безумовний характер, за якого немає рівності сторін. Відмінність податкових правовідносин від інших майнових

правовідносин, наприклад цивільних, полягає насамперед у нерівності положення їх учасників. Відносини сторін тут основані на підпорядкуванні однієї сторони (платника податків) іншій (державі в особі її органів чи органів місцевого самоврядування). На думку Н. І. Хімічевої, основною особливістю, що визначає інші відмінні риси фінансових правовідносин (у тому числі й податкових), є те, що вони виникають у процесі утворення, розподілу й використання державних грошових фондів, тобто в процесі фінансової діяльності держави2. Крім того, одним із суб’єктів податкових правовідносин завжди виступає держава в особі податкових органів, наділених владними повноваженнями. Це єдина система контролю за додержанням податкового законодавства, за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю внесення у відповідний бюджет податків

і зборів, установлених законодавством. Відмінність податкових правовідносин від інших фінансових правовідносин, що також характеризуються як владно-майнові (грошові) відносини, полягає у своєрідності структурних елементів змісту податкових правовідносин.

Отже, податкові правовідносини являють собою відносини, що виникають відповідно до податкових норм (регулюють встановлення, зміну і скасування податкових платежів) і юридичних фактів, учасники цих відносин наділені суб’єктивними правами і мають юридичні обов’язки, пов’язані зі сплатою податків і зборів до бюджетів і фондів.

Обов’язковим елементом характеристики податкових правовідносин є підстави їх виникнення. Податкові правовідносини виникають, змінюються, припиняються і реалізуються на підставі певного комплексу різних за змістом взаємозалежних юридичних явищ, взаємодія яких припускає розвиток правовідносин. Податкові правовідносини можуть змінюватисяпід впливом:

а) нормативних основ, за яких норми права регулюють сферу податкових правовідносин;

б) правосуб’єктних основ, що характеризують здатність особи до участі у правовідносинах (досягнення віку тощо);

в) фактичних основ — власне основ виникнення, зміни чи припинення податкових правовідносин, що базуються на юридичних фактах.

Юридичний факт— конкретна життєва обставина, з якою норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення податкових правовідносин. Це: по-перше, факти реальної дійсності; по-друге, факти, передбачені нормами податкового права; по-третє, факти, що спричиняють певні юридичні наслідки.

Класифікувати юридичні фактиможна за різними підставами. За юридичними результатами:

1) правовстановлюючі — юридичні факти, з якими норми права пов’язують виникнення податкових правовідносин;

2) правозмінюючі — юридичні факти, з якими норми права пов’язують зміну податкових правовідносин;

3) правоприпиняючі — юридичні факти, з наявністю яких норми права пов’язують припинення податкових правовідносин.

Той самий факт може спричинити кілька юридичних наслідків. Наприклад, смерть одночасно є причиною припинення правовідносин зі сплати податків і причиною виникнення правовідносин зі сплати податку на майно, що переходить у порядку спадкування чи дарування.

За вольовою ознакою:

1) дії — юридичні факти, що є результатом вольової поведінки людей, результатом волевиявлення особи. Вони можуть виступати у формі:

а) правомірних дій — дій, що відбуваються відповідно до вимог податкових норм або норм, що не суперечать їм;

9. Суб’єкти та учасники податкових правовідносин, їх права та обов’язки.

studopedia.su

Прийняття Податкового кодексу як шлях до ефективності системи оподаткування України

Із проголошенням незалежності Україна стала на шлях радикальних економічних реформ. Це був період становлення податкової системи, в основу якої було покладено класичну схему оподаткування, характерну для економічно розвинутих країн. Система оподаткування – це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань, власних національних особливостей.

Становлення системи оподаткування в нашій державі почалося з ухваленням 25 червня 1991 р. Закону України «Про систему оподаткування». В цьому Законі було визначено принципи побудови і призначення системи оподаткування, дано перелік податків, зборів, названо платників та об’єкти оподаткування 1 . Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

«Податок – це економічна категорія, що визначає сукупність відносин між державою і членами суспільства з приводу безеквівалентного вилучення і присвоєння частини доходів державою для здійснення своїх функцій» 2, с.7–8 .

Професор Воронова Л.К. визначає податок «як обов’язковий, індивідуально безвідплатний платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб у формі забезпеченого державним примусом законного відчуження належних їм на праві власності, господарського відання або оперативного управління коштів, з метою фінансування завдань та функцій держави та місцевих органів самоврядування» 3, с.210 .

В свою чергу, на думку М.В. Карасьова «податкова система – це взаємозалежна сукупність всіх існуючих у державі суспільних відносин, що складаються в сфері оподатковування і мають економічний, політичний, організаційний і правовий характер» 4, с. 324 .

В Україні конституційно закріплено обов’язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, та визначено, що система оподаткування встановлюється виключно шляхом прийняття відповідних законів 5/sup>.

Аналіз сучасної системи оподаткування в Україні, її становлення й розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По–перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток діяльності суб’єктів господарювання, не дають можливості підприємствам нормально функціонувати, впроваджувати нові технології та випускати конкурентноспроможну продукцію. По–друге, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено. На сьогодні у сфері оподаткування діє близько 2500 нормативно–правових актів. Безумовно, що працювати безконфліктно і комфортно платникам податків у такому заплутаному правовому середовищі дуже непросто. По–третє, наявність значної кількості колізій в податковому законодавстві. Без вирішення цієї проблеми податкова реформа не зможе стати успішною, навіть якщо інші її аспекти будуть вдалі.

Крім того, податкова система України як сукупність відносин між державою і платниками характеризується такими негативними рисами:

  • фіскальною спрямованістю податкової політики держави, тобто без належного врахування платоспроможності платників намагання максимально використати наявний їх податковий потенціал;
  • різний підхід з боку держави до категорій платників, який виявляється в наданні одним з них численних невиправданих пільг у списанні та реструктуризації їх заборгованості перед бюджетом і перекладанні податкового тягаря на інших, що свідчить про дискримінаційний характер оподаткування в Україні. Прикладом є постійне списання податкового боргу компанії НАК «Нафтогаз» та її дочірнім підприємствам. Такі дії держави «відбивають» у добросовісних платників будь–яке бажання платити податки і змушують їх постійно відшуковувати схеми ухилення від оподаткування. Але, у більшості випадків, не потрібно бачити у таких діях платників злочинних намірів, скоріше за все це слід розглядати як безвихідь;
  • відсутністю еквівалентності у відносинах не лише між державою і окремими платниками, а й між державою і всім загалом платників внаслідок значних масштабів марнотратства і розкрадання державних коштів, що зумовлюють значну розбіжність між загальною сумою податкових платежів і сукупністю суспільних благ, які надаються платникам.

Найголовнішим недоліком також є те, що існуюча податкова система пригнічує підприємництво. На сьогоднішній день в Україні відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» налічується 42 податків та зборів. У разі добросовісної сплати усіх цих податків та зборів підприємство зобов’язано перераховувати до бюджету 45–50% створюваної на ньому доданої вартості. Навіть розвиненим країнам із стабільним соціально–економічним становищем такий рівень не властивий і, як правило, призводить до низьких темпів економічного зростання. Українським підприємствам, на відміну від західних, доводиться пристосовуватися до змін у відносинах власності, опановувати принципи корпоративного управління, адаптуватися до конкуренції. За умов існування несприятливого податкового режиму це малоймовірно, що і підтверджується вітчизняною практикою.

Крім того, велика кількість податків та численних бюджетних і позабюджетних фондів цільового призначення істотно ускладнює сплату податків і зборів, контроль за їх сплатою та форми звітності. Така громіздка система створює значні перешкоди безпосередньо для платників податків.

Всі ці проблеми вказують на недосконалість та неефективність чинної податкової системи, на те, що вона сприяє поглибленню економічної кризи. Виникає необхідність проведення податкової реформи та створення єдиного систематизованого законодавчого акту прямої дії, який охоплюватиме всі без виключення питання податкового права та відповідатиме адекватним засадам податкової політики держави.

При цьому, проблема побудови ефективної податкової системи – одна з найбільш актуальних проблем в процесі становлення в Україні ринкових відносин і закладання основ для економічного зростання. Проблеми, пов’язані з неефективністю податкової системи, ще більше загострилися в умовах світової економічної кризи, що почалася в 2008 році.

Створення нової законодавчої бази в сфері оподаткування повинно віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати світовим тенденціям розвитку податкових систем. В Україні необхідно формувати податкову політику, направлену на побудову стабільної та зрозумілої системи оподаткування, зменшення податкового тягаря і забезпечення збалансованості інтересів держави та інтересів суб’єктів господарювання.

Реформа оподаткування в Україні, що має за мету побудову ефективної та справедливої податкової системи шляхом забезпечення її стабільності, ясності та передбачуваності, є в даний час однією з найважливіших умов підвищення підприємницької та інвестиційної активності для забезпечення виходу економіки України з кризи та інтеграції її в світовий простір.

Незважаючи на різноманітність аспектів вирішення проблем оподаткування, забезпечення його дійсної ефективності можливе в межах системного підходу. Однак сьогодні податкова система України не досягла своєї завершеності як система. Серед основних причин такого стану – недостатня наукова розробленість, незбалансованість теорії та практики, що особливо яскраво проявились у чинному законодавстві. Практичні напрями його доопрацювання при прийнятті Податкового кодексу полягають у чіткому визначенні податкової системи, обґрунтуванні її призначення, класифікації (замість простого переліку) податків і принципів її побудови та наявності конкретного механізму забезпечення взаємозв’язку між окремими складовими при внесенні у них змін та уточнень.

Ефективна податкова політика – це постійний пошук балансу між тяготами податкового навантаження та ефектом від вироблених за його рахунок суспільних благ, у першу чергу загальної і господарської інфраструктури й інституціональних умов економічної діяльності (безпека, підтримка порядку і законності, дотримання правил гри в сфері відносин між суб’єктами господарювання і т.п.).

Ефективність припускає не тільки забезпечення державного бюджету стабільними і рівномірними надходженнями доходів, але і стимулювання платників податків до розвитку бізнесу, удосконалення технології виробництва.

Головними критеріями оцінки ефективності податкової системи є:

  • рівність і справедливість податків стосовно всіх платників податків;
  • визначеність і однозначність податкового законодавства, що дозволяють однаково його розуміти і тлумачити і платнику податків і працівнику контролюючого органу. Порушення цього принципу приводить до того, що платник податків цілковито залежить від працівника контролюючого органу;
  • зручність для платників податків, що означає наближення термінів сплати податків до моменту одержання доходів, мінімум бюрократичних процедур, простоту розрахунків податків;
  • стабільність, що дозволяє прогнозувати фінансові результати, у сполученні з гнучкістю реакції на зміну економічної ситуації.

У цілому підвищення ефективності податкової системи України можливо лише при наявності сучасної наукової концепції удосконалювання податкового законодавства, побудованої на основі системного підходу, з урахуванням реалізації основних правостворюючих факторів і створення оптимальної взаємодії всіх частин податкової системи.

Як зазначає Капаєва Л.М., «система оподаткування тим ефективніша, чим вона більш зручна як для того, хто сплачує податки, так і для того, хто здійснює контролюючі функції. Податкова система повинна забезпечувати раціональне співвідношення між інтересами держави в одержанні джерел для покриття державних витрат і інтересами платників у сплаті податку в такому розмірі, щоб це не суперечило їх особистим та виробничим інтересам та інтересам суспільства в цілому» 6, с.106 .

При цьому, слід зазначити, що окремий податок як такий за своєю суттю не може мати стимулюючої функції, бо він є вилученням коштів у економічного суб’єкта. Стимулюючу роль може виконувати цілісна система оподаткування. З огляду на її всезагальність, податкові преференції, які надаються, виглядають як прямий перерозподіл коштів на користь суб’єктів, які цими преференціями користуються. Відтак відповідне поєднання важелів податкового регулювання може стимулювати економічне зростання чи необхідні структурні зрушення. Стимулююча функція податкової системи належить до складових економічної стратегії держави, оскільки потребує комплексного, послідовного, узгодженого та тривалого застосування інструментів економічної політики.

Застосування відносно невисоких та уніфікованих ставок оподаткування, обмеження звільнень від податків це стратегія, що забезпечить ефективність оподаткування. Однак, у перехідних умовах, коли ринкові відносини недостатньо сприяють зростанню, резервом вдосконалення механізму впливу держави на подолання кризових явищ може стати використання моделі, що дає змогу задавати певні інтервали основним параметрам податкової системи в залежності від пріоритетів розвитку чи необхідності вирішення певних суспільно виправданих завдань. Тобто, має існувати і нижня межа податкових вилучень в залежності від необхідності зміни ключових показників діяльності. Вона визначатиме обґрунтованість рішень щодо диференціації податкових ставок, встановлення податкових пільг.

Серед основних факторів ефективності оподаткування – ступінь володіння механізмом погодження інтересів сторін податкових відносин. Організація та розвиток оподаткування мають формуватися під впливом складного взаємозв’язку потреб і можливостей їх задоволення. Між тим, сьогодні в теорії та на практиці такий підхід до розв’язання протиріч національної податкової системи практично відсутній. У разі подальшого ігнорування цієї основоположної передумови ефективності податкових відносин процес їх поступального розвитку може загальмуватися, що створить перепони економічному розвитку та суспільному добробуту.

Концептуально реформування податкової системи в Україні повинно бути спрямовано на створення організаційно–правових основ оподаткування ринкового типу, формування в країні зваженої податкової політики, створення умов для переходу до економічного зростання, враховуючи темпи глобалізації економіки. Запровадження нових концептуальних підходів у Податковому кодексі України повинно привести до побудови стабільної та прозорої податкової системи, до встановлення правових механізмів взаємодії всіх її елементів у рамках єдиного податкового простору.

Податки впливають на відносні ціни в економіці і, таким чином, відображуються на структурі виробництва, споживання і доходу. З точки зору ефективності бажано мати податок, який матиме мінімальній вплив на відносні ціни і, відповідно, суттєво не зачіпатиме розподілу ресурсів. Надзвичайно великий податок на конкретний товар призведе до скорочення виробництва та споживання останнього і, в результаті, обумовить втрати в ефективності, якщо бідні ресурси відволікатимуться від свого найпродуктивнішого використання, а це, в свою чергу, негативно відобразиться на зростанні. На практиці ефективність досягається за рахунок обкладання якнайширшої податкової бази і застосування відносно невисоких ставок. У цьому контексті розуміється також зведення до мінімуму звільнення від податку.

Відправною точкою реформування податкової системи України є визнання того факту, що в основному вона вже склалася і попри всі свої недоліки не повинна розглядатися як така, що має підлягати докорінному реформуванню. Це означає, що необхідно забезпечити незмінність складу її ядра, що включає податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств, податок з доходів фізичних осіб, акцизний збір, мито. Щодо другорядних у фіскальному відношенні податків, то їх склад може переглядатися на основі порівняння їх ефективності.

Потребує перегляду система місцевих податків і зборів. До неї обов’язково мають бути включені податок на нерухоме майно та податок з власників транспортних засобів, що вважаються місцевими в багатьох розвинутих країнах. В цілому система місцевих податків і зборів разом із надходженнями від загальнодержавних податків має створити надійну дохідну базу для фінансування функцій і повноважень органів місцевого самоврядування.

Створення нової законодавчої бази в сфері оподаткування повинно віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати світовим тенденціям розвитку податкових систем. В Україні необхідно формувати податкову політику, направлену на побудову стабільної та зрозумілої системи оподаткування, зменшення податкового тягаря і забезпечення збалансованості інтересів держави та інтересів суб’єктів господарювання.

На нинішньому етапі розвитку нашої країни, коли основним мотивом економічної політики повинна бути безпосередня орієнтація держави на зростання добробуту народу, активізацію інвестиційної і підприємницької діяльності, є нагальна необхідність невідкладного реформування податкової системи, створення цілісного, узгодженого, стабільного податкового законодавства.

Головним завданням держави при проведенні податкової реформи повинно бути гарантування стабільності податкового законодавства, яка повинна відображатися у Податковому кодексі.

Податковий кодекс України за своїми загальними ознаками має перевагу у тому, що в одному документі можна визначити єдину методологію загальнодержавних та місцевих податків, основні принципи та положення податкової системи, надати однозначне тлумачення податкової термінології, окреслити загальні положення правового регулювання податкових відносин, фінансової відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування.

Основною вимогою до проекту Податкового кодексу України має бути те, щоб цей законодавчий акт не дублював чинних норм податкового законодавства, а здійснив реалізацію якісних та ефективних реформ.

Проект Податкового кодексу має бути продуктом плідної співпраці податківців, представників зацікавлених органів виконавчої влади, науковців, представників громадськості та бізнесу, щоб передбачити усунення існуючих недоліків чинного податкового законодавства, створення нормативно–правових умов для ефективного ведення бізнесу.

Проект Податкового кодексу України має бути спрямовано на:

  • створення в Україні стабільної податкової системи, яка б забезпечувала ефективне функціонування економіки країни;
  • стимулювання інвестиційних та інноваційних процесів i підтримку технологічного оновлення суспільства;
  • стимулювання розвитку малого підприємництва;
  • упорядкування механізму справляння податків та посилення відповідальності за ухилення від сплати податків та їх невчасну сплату;
  • забезпечення чіткого визначення об’єктів оподаткування з метою запобігання випадкам подвійного оподаткування;
  • забезпечення справедливого підходу при оподаткуванні всіх категорій платників податків;
  • дотримання міжнародних угод з питань оподаткування;
  • реальне забезпечення прав платників податків;
  • створення дієвого механізму контролю;
  • усунення неузгодженості податкового законодавства з нормами законодавства інших галузей права, забезпечення їх гармонізації та взаємодії.

Удосконалення податкового законодавства, передбачене проектом Податкового кодексу України, повинно мати на меті створення умов для подальшого інтегрування країни до світової спільноти, адаптації податкового законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Прийняття Податкового кодексу може забезпечити ефективність існуючої на сьогодні системи оподаткування та зробити співпрацю між державою та платниками податків справді партнерською – з добровільною сплатою податків.

Список використаних джерел:

  1. Про систему оподаткування: Закон України від 25 червня 1991 р. № 1251 // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 39. – Ст. 510
  2. Качур О.В. Налоги и налогообложение: учебное пособие/ О.В. Качур. – М.:КНОРУС, 2007. – 304 с.
  3. Воронова Л. К. Фінансове право України: Підручник. – К.: Прецедент; Моя книга, 2006. – 448 с.
  4. Финансовое право Российской Федерации: Учебник / Отв. ред. М.В. Карасева – М.: Юристъ, 2004. – 576 с.
  5. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141
  6. Капаєва Л.М., Лях М.С. Фінансове право: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 248 с.

Заступник начальника відділу
зовнішньоекономічного законодавства
Департаменту фінансового законодавства,
кандидат юридичних наук, Майстренко Олександр Віталійович

minjust.gov.ua

Смотрите так же:

  • Медицинские пособия для врачей Медицинские пособия для врачей Класс НВП и ОБЖМанекены и тренажеры по оказаниюпервой помощи для автошколы! Манекены, тренажеры, фантомы Поставляем медицинские учебные тренажеры, манекены, муляжи,фантомы, анатомические модели ведущих […]
  • Пособия по рисованию для детей Детские развивающие игры, уроки, поделки Игры для детей, поделки, аппликации, оригами, раскраски, рецепты. Учебник по рисованию для детей Изобразительное искусство Книжная полка Наше новое приобретение - учебник по рисованию для первого […]
  • 212 приказ от 07042008 Проект Приказа Министерства здравоохранения РФ "О внесении изменений в Порядок приема на обучение по образовательным программам высшего образования - программам ординатуры, утвержденный приказом Министерства здравоохранения Российской […]
  • Жалоба на судоисполнителей Куда жаловаться на судебных приставов? Куда жаловаться на судебных приставов – такой вопрос нередко возникает у граждан, пытающихся вернуть долги при помощи судебных приставов-исполнителей. Конечного результата от приставов можно ждать […]
  • Правила монастырской жизни Правила поведения в монастыре — 15 монастырских правил Правила поведения в монастыре — 15 монастырских правил Следуя 43 правилу VI Вселенского Собора, поступить в монастырь может любой христианин для спасения своей души и угождения Богу […]
  • Код права собственности Подтверждение права собственности на домен с помощью Google Analytics Если вы используете Google Analytics для отслеживания трафика веб-сайта в домене, вы можете подтвердить право собственности на домен и активировать G Suite с помощью […]

Обсуждение закрыто.