Страховий випадок закон

Страховий випадок. Судова практика розгляду спорів

При вирішенні судових спорів щодо питань пов’язаних з страховими договорами, аналізуючи матеріали, що надаються до суду, хочеться зазначити, що судова практика досить різна відносно цієї категорії справ. Тому враховуючи власну позитивну практику та пост

При вирішенні судових спорів щодо питань пов’язаних з страховими договорами, аналізуючи матеріали, що надаються до суду, хочеться зазначити, що судова практика досить різна відносно цієї категорії справ. Тому враховуючи власну позитивну практику та постанови і роз’яснення ВССУ хочеться внести певні роз’яснення для тих хто стикався з проблеми в страхування.

Найбільш поширені категорії спорів є добровільне страхування та обов’язкове страхування, що регулюються Законом № 1961-IV.
Відповідно до ст. 8 Закону № 85/96-ВР страховий випадок — це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Яка саме подія визнається страховим випадком має бути детально зазначено у договорі страхування.

Читайте также

Хочу звернути увагу на те, що учасники страхових правовідносин об’єднують поняття «страхова виплата» і «страхове відшкодування», а закон їх чітко розмежовує. Отже:

Страхова виплата – це грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку;

Страхове відшкодування – це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Рішення про відмову у здійсненні страхової виплати приймається страховиком у строк, не більший за передбачений договором і правилами страхування, та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Така відмова може бути оскаржена в судовому порядку.

Вирішуючи спори щодо відмови страховика у здійсненні страхової виплати за договорами страхування, суди керуються як ст. 991 ЦК, так і ст. 26 Закону № 85/96-ВР, в яких перелічені підстави для відмови майже ідентичні. При цьому відповідно до ст. 991 ЦК страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

– навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов’язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов’язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров’я, честі, гідності та ділової репутації;

– вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

– подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

– одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

– несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

– наявності інших підстав, встановлених законом.

На практиці досить часто виникають спірні питання стосовно застосування вимог п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦК щодо неповідомлення страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором, і створення йому таким чином перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків. Наслідком невиконання страхувальником цього обов’язку є відмова страховика від здійснення страхової виплати відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку.

Згідно з законом на страхувальника покладено обов’язок повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором, правове значення має повідомлення страховика про настання страхового випадку у строк, який дає страховику можливість дослідити обставини справи та дійти висновку про визнання його страховим випадком чи відмову в цьому. Сам факт порушення страхувальником визначеного договором страхування строку подання документів, що стосуються страхового випадку, за наявності факту своєчасного повідомлення страховика про настання страхового випадку не може бути підставою для відмови від здійснення страхової виплати.

За змістом ч. 1 ст. 991 ЦК та ч. 1 ст. 26 Закону № 85/96-ВР страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала. Отже, якщо суд уже вирішив питання щодо відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП винною особою, то під час розгляду справи про відшкодування такої шкоди за рахунок страховика суд має з’ясувати, чи виконане таке рішення, тобто чи одержав потерпілий відшкодування збитків від винної особи.

Слід враховувати, що відповідно до ч. 2 ст. 991 ЦК договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

З цього приводу необхідно зазначити таке. У ст. 979 ЦК, ст. 16 Закону № 85/96-ВР роз’яснено, що за договором страхування страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Тобто, виходячи зі змісту цих норм, можна зробити висновок, що коли виникає страховий випадок, страховик зобов’язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись окремо у кожному випадку.

Зокрема, несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку саме по собі не може бути підставою для відмови від страхового відшкодування, а лише в тому випадку, коли воно позбавляє страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком, тобто якщо буде доведено, що відсутність у страховика відомостей про це могло вплинути на його обов’язок виплатити страхове відшкодування.

Слід також враховувати, що закон пов’язує обов’язок страховика здійснити відшкодування саме зі страховим випадком, а не з наданням певних доказів страхувальником. Зокрема, відсутність довідки ДАІ не є підставою для часткового відшкодування чи відмови у ньому.

blog.liga.net

7.3. Страховий ризик і страховий випадок відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку

7.3. Страховий ризик і страховий випадок відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Нещасний випадок
та професійне захворювання

Страховий ризик — обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг.

У законодавстві відсутнє визначення поняття «професійний ризик виробництва», правильність тлумачення якого безпосередньо впливає на проведення справедливої тарифної політики Фонду і визначення розміру страхового внеску.

У 2000 році, на етапі створення Фонду, коли необхідно було у надзвичайно стислий термін вирішити питання виплати потерпілим сум відшкодування шкоди, професійний ризик виробництва був визначений як «фінансовий ризик виробництва» або «ймовір­ність виникнення матеріальних витрат Фонду, пов’язаних з відшкодуванням шкоди потерпілим на виробництві» [12, c. 43], на підставі чого були сформовані відповідні класи та визначені страхові тарифи.

Такий підхід є механічним перенесенням фінансового досвіду «звичайного» страхування, яке тривалий час діяло в Україні, у сферу щойно створеного страхування від нещасного випадку на виробництві без урахування його особливостей та відмінностей від інших видів страхування, зокрема зв’язку професійного ризику виробництва тільки з умовами здійснення трудової діяльності, а також необхідності диференціації страхових тарифів залежно від ступеня професійного ризику виробництва.

Суттєвим недоліком такого підходу є обрання головним чинником для оцінки професійного ризику виробництва тільки фінансових наслідків страхової події. Така оцінка ризику не враховує причин настання страхового випадку, дуже приблизно відоб­ражає кількість, частоту і тяжкість нещасних випадків та професійних захворювань і зовсім не враховує стан умов і безпеки праці, що суперечить основним принципам страхування від нещасного випадку, унеможливлює справедливу диференціацію страхових тарифів.

Разом з тим стаття 47 Закону України «Про загальнообов’яз­кове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втра­ту працездатності» містить вимоги, які у взаємодії із основними принципами дають змогу визначити чітке поняття «професійний ризик виробництва»: «У разі систематичних порушень норматив­них актів про охорону праці, внаслідок чого зростає ризик настання нещасного випадку і професійного захворювання, …під-
приємство може бути віднесене до більш високого класу професійного ризику виробництва». Тобто «професійний ризик» тотожний ризику настання нещасних випадків чи професійних захворювань або ймовірності ушкодження здоров’я, або смерті праців­ника, пов’язаних з виконанням ним трудових обов’язків. Це твердження підтверджується іншою частиною статті 47 цього Закону: «Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого належить підприємство, знижки до нього чи надбавки».

Професійне захворювання є страховим випадком у разі його встановлення чи виявлення як в період перебування особи в трудових відносинах, так і тоді, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів.

Нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення нормативних актів про охорону праці застрахованим, також є страховим випадком.

Порушення правил охорони праці застрахованим, яке спричинило нещасний випадок або професійне захворювання, не звільняє страховика від виконання зобов’язань перед потерпілим.

Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України [4], відповідно до Закону України «Про охорону праці».

Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєн­ня) за встановленими формами.

Нещасний випадок — це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.

Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади.

В окремих випадках, за наявності підстав, Фонд соціального страхування від нещасних випадків може визнати страховим нещасний випадок, що стався за обставин, не визначених передбаченим частиною другою цієї статті переліком. Інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва, якщо нещасний випадок, який спричинив інвалідність, стався (ст. 26 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 1991 р.):

у разі виконання трудових обов’язків, а також у разі здійснення будь-яких дій в інтересах підприємства чи організації, хоча й без спеціального доручення;

по дорозі на роботу чи з роботи;

на території підприємства, організації або в іншому місці роботи протягом робочого часу, необхідного для приведення в порядок знарядь виробництва, одягу тощо перед початком або після закінчення роботи;

поблизу підприємства, організації або в іншого місця роботи протягом робочого часу, якщо перебування там не суперечило правилам внутрішнього трудового розпорядку;

під час виконання державних або громадських обов’язків;

під час виконання дій з метою рятування людського життя, охорони державної, колективної та індивідуальної власності,
а також охорони правопорядку.

Окрім перелічених випадків, трудовим вважається каліцтво, отримане під час проходження виробничого навчання, практики чи практичних занять. Інвалідність внаслідок трудового каліцтва встановлюється на підставі акта про нещасний випадок, складеного за місцем роботи, або рішення суду про факт травмування на виробництві.

До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов’язаних з роботою. Професійне захворювання як причина інвалідності встанов­люється МСЕК на підставі списку професійних захворювань і відповідно до висновку спеціалізованої медичної установи про наявність професійного захворювання. Список професійних захворювань та інструкцію з його застосування затверджено МОЗ, Міністерством соціального захисту населення і Міністерством праці України 2 лютого 1995 року.

Професійними захворюваннями є захворювання [6]: що виникають під впливом хімічних факторів; промислових аерозолів; викликані дією фізичних факторів; пов’язані з фізичним перевантаженням та перенапруженням окремих органів і систем; викликані дією біологічних факторів; алергічні захворювання; злоякісні новоутворення (професійний рак).

В окремих випадках Фонд соціального страхування від нещас­них випадків може визнати страховим випадком захворювання, не внесене до переліку професійних захворювань, якщо на момент прийняття рішення медична наука має нові відомості, які дають підстави вважати це захворювання професійним.

За правовим значенням для пенсійного забезпечення професійне захворювання не відрізняється від трудового каліцтва.

Страховими виплатами є грошові суми, які Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку [2, ст. 21].

Зазначені грошові суми складаються із:

1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі — щомісячна страхова виплата);

2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім’ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати пенсії у зв’язку з інвалідністю потерпілого;

4) страхової виплати пенсії у зв’язку з втратою годувальника;

5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

6) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

За даними Фонду соціального страхування від нещасних випадків, кількість особливих справ складає близько 290 тис., з них станом на 01.01.2002 року прийнято Фондом 268,3 тис., в тому числі прийнято 120,7 тис. справ на потерпілих від вугільних підприємств.

За 9 місяців 2001 року доходи Фонду соціального страхування від нещасних випадків становили 604,1 млн грн. Витрати по відшкодуванню шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті за цей період становили 385 млн грн, що складає 63,7 % від надходжень до Фонду [10].

У 2001 році було започатковано надання соціальних послуг потерпілим. У першу чергу це виготовлення протезів, оплата ліків, медичних послуг, санаторно-курортне лікування.

Ступінь втрати працездатності потерпілим визначається відповідно до ст. 30 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату праце­здатності» і встановлюється медико-соціальною експертизою за участю Фонду соціального страхування від нещасних випадків і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров’я. МСЕК установлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, визначає професію, з якою пов’язане ушкодження здоров’я, причину, час настання та групу інвалідності у зв’язку з ушкодженням здоров’я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги.

Огляд потерпілого проводиться МСЕК за умови подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту профпатології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.

Позачергова експертиза проводиться МСЕК за заявою потерпілого, інших заінтересованих осіб, суду чи прокуратури.

За потерпілим, тимчасово переведеним на легшу нижчеоплачувану роботу, зберігається його середньомісячний заробіток на строк, визначений ЛКК, або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності.

Стійкою втратою професійної працездатності вважається будь-яка втрата професійної працездатності, визначена МСЕК.

Необхідність переведення потерпілого на іншу роботу, її тривалість та характер установлюються ЛКК або МСЕК.

За згодою потерпілого роботодавець зобов’язаний надати йому рекомендовану ЛКК або МСЕК роботу за наявності відповідних вакансій.

Якщо у встановлений ЛКК або МСЕК строк роботодавець не забезпечує потерпілого відповідною роботою, Фонд соціального страхування від нещасних випадків сплачує потерпілому страхову виплату у розмірі його середньомісячного заробітку.

Середньомісячний заробіток обчислюється в порядку, передбаченому статтею 34 Закону про страхування по нещасному випадку та професійному захворюванню.

buklib.net

Деякі правові питання виплати страхового відшкодування

Василь Семеняка, «Страхова справа»

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України “Про страхування” [1] договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком. Згідно цієї угоди страховик бере на себе зобов’язання (у разі настання страхового випадку) здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Тобто, за цим договором одна сторона (страховик) зобов’язується за винагороду (страховий внесок, страхову премію), котра сплачується іншою стороною (страхувальником), відшкодувати їй збитки, завдані в результаті настання визначеного договором страхового випадку.
Одним із різновидів договорів страхування є договір майнового страхування, предметом якого є майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном. На прикладі авіаційного майнового страхування у даній статті розглянемо деякі правові аспекти виплати страхового відшкодування за договором страхування повітряного судна.
Спеціальним нормативно-правовим актом, спрямованим на регулювання страхових правовідносин при використанні повітряних суден є постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2002 р. № 1535 “Про порядок і правила авіаційного страхування цивільної авіації” [2]. У даній постанові містяться, зокрема, положення щодо розслідування страховиком настання страхового випадку. При цьому конкретні умови здійснення виплати страхового відшкодування передбачені в типовому договорі обов’язкового страхування повітряних суден, що є додатком № 2 до вказаної постанови.
Питання страхової виплати при настанні страхового випадку, порядку та умов її здійснення становить особливий інтерес при вирішенні майнового спору між сторонами договору страхування.
За загальним правилом у разі настання страхового випадку страховик зобов’язаний у строк, передбачений договором виплатити страхове відшкодування (пункт 3 статті 20 Закону України “Про страхування”). Відповідний обов’язок страховика кореспондується праву страхувальника на одержання страхових виплат на підставі укладеного договору страхування.
Страховик зобов’язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку вжити заходи щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику (пункт 2 статті 20 Закону України “Про страхування”).
Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України “Про страхування” здійснення виплати страхового відшкодування має проводитися страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника чи третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Згідно з статтею 25 Закону України “Про страхування” аварійний комісар – це особа, яка займається визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до якої встановлюються актами чинного законодавства України. Водночас загальні умови та порядок провадження вищезазначеної діяльності аварійних комісарів встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 05.01.1998 р. № 8, якою затверджено Типове положення про організацію діяльності аварійних комісарів [3].
З’ясування причин настання страхового випадку має визначальне значення, зокрема для визнання події як страхової чи не страхової. В залежності від них страховик приймає рішення щодо виплати чи відмови у виплаті страхового відшкодування. Світова практика страхування показує, що з’ясування відповідних питань при настанні страхового випадку, як правило, покладається на аварійного комісара, якого за свій рахунок має право залучити як страховик, так і страхувальник. Причому, страховик не може відмовити страхувальнику в проведенні розслідування і повинен ознайомити аварійного комісара з усіма обставинами страхового випадку, надати всі необхідні матеріальні докази та документи.
Пунктом 11 даної постанови КМ України передбачено, що підставою для з’ясування аварійним комісаром обставин і причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків є заява страховика (страхувальника). Наразі відносини між страховиком (страхувальником), з одного боку, та аварійним комісаром – з другого, оформляються, як свідчить практика страхування, шляхом укладання договору. В цьому договорі визначаються права та обов’язки сторін, порядок оплати послуг аварійного комісара тощо.
У відповідності з пунктом 6 постанови КМ України № 1535 термін розслідування страховиком страхового випадку не повинен перевищувати 30 діб після отримання заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування. Якщо обставини розслідування потребують надання додаткової інформації державними органами та іншими підприємствами, установами, організаціями, страховик може продовжити термін розслідування ще на 60 діб.
На виконання взятого договірного зобов’язання щодо здійснення страхової виплати, страховик або уповноважена ним особа (аварійний комісар) у разі необхідності має право робити запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також може самостійно з’ясовувати причини і обставини страхового випадку.
Протягом часу, визначеного договором страхування страховик або уповноважена ним особа (аварійний комісар) оформляє документи, передбачені договором, отримує довідки від компетентних органів щодо обставин і причин настання страхового випадку (наприклад, акт органів пожежної безпеки про обставини і причини пожежі у разі настання страхового випадку за договором страхування майна від вогню) тощо.
Одночасно підприємства, установи та організації зобов’язані надсилати відповіді страховикам на запит про відомості, пов’язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.
На підставі проведеного дослідження і зібраних документів аварійний комісар складає аварійний сертифікат, в якому зазначаються обставини і причини настання страхового випадку та розмір заподіяної шкоди. Як приклад, про страховий випадок за договором майнового страхування даний документ має містити такі відомості: місце, час і причини пошкодження майна, визнання чи не визнання події як страхової, розмір шкоди, заподіяної страхувальнику та інші відомості стосовно страхового випадку.
Найбільші складності в оформленні страхового акту для прийняття страховиком рішення щодо виплати страхового відшкодування за договором страхування повітряного судна виникають при відсутності офіційних документів розслідування авіаційних подій, що трапилися за межами території України. Для вирішення питання стосовно страхової виплати, як відомо, необхідно з’ясувати, зокрема, обставини і причини катастрофи повітряного судна. Встановлення відповідних обставин є важливим, оскільки вони мають безпосереднє відношення передусім для визнання страховиками відповідного випадку страховим чи не страховим та прийняття рішення стосовно виплати страхового відшкодування.
Міжнародним правом та законодавством України встановлений спеціальний порядок розслідування авіаційних інцидентів та катастроф, що виникають при здійсненні міжнародних авіаперевезень.
Відповідно до частини 1 статті 57 Повітряного кодексу України, регулярні міжнародні польоти повітряних суден, під час яких повітряні судна перетинають державний кордон України та іншої держави, здійснюються на підставі міждержавних домовленостей і міжнародних угод. Базовою міжнародною угодою, яка детально регулює відносини, зокрема, щодо розслідування авіаційних катастроф, є Конвенція про міжнародну цивільну авіацію від 07.12.1944 р. (далі – Конвенція). Конституція України (стаття 9), Закони України “Про міжнародні договори України” (стаття 17) та “Про дію міжнародних договорів на території України” встановлюють загальне правило, що укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід’ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Процедура розслідування врегульована Додатком 13 “Розслідування авіаційних подій та інцидентів” до Конвенції (далі – Додаток 13), в якому зібрані стандарти та рекомендована практика щодо розслідування авіаційних подій.
Згідно з статтею 26 Конвенції відповідна процедура в загальному вигляді є наступною: держава, на території якої сталася авіаційна подія, призначає розслідування її обставин. При цьому державі, в якій зареєстровано повітряне судно, надається можливість призначити спостерігачів для присутності при розслідуванні. Держава, що проводить розслідування, направляє державі реєстрації звіт і висновок про розслідування.
Таким чином, єдиною міжнародно визнаною процедурою розслідування причин авіаційних подій є розслідування, що призначається державою, на території якої сталася відповідна подія. Держава реєстрації повітряного судна може бути представлена при розслідуванні спостерігачем. І тільки висновок, підготовлений країною місця авіаційної події, має правове значення при остаточному вирішенні питання її причин.
Проте, як свідчить авіаційна практика, розслідування авіаційних подій за межами території України займає декілька років. Звідси до закінчення відповідного авіаційного розслідування, будь-які документи стосовно конкретних причин катастрофи повітряного судна не можна вважати належними доказами.
Як приклад, розглянемо судовий спір щодо виплати страхового відшкодування у зв’язку з катастрофою повітряного судна за межами території України.
хх.хх.1998 р. при виконанні міжнародного рейсу за маршрутом “С” – “Д” в районі високогірного аеродрому “К”, наближаючись до злітно-посадочної смуги зазнало катастрофи повітряне судно ІЛ-78, бортовий номер “№”, що належало авіакомпанії “А”. В результаті даної катастрофи повітряне судно було повністю зруйноване.
У зв’язку з цією подію, страхувальник у відповідності з умовами укладеного договору страхування надіслав страховику письмове повідомлення про настання страхового випадку із застрахованим повітряним судном, а також оформив заяву на виплату страхового відшкодування.
При цьому відповідно до підпункту “д” пункту 13.2 договору страхування страхувальник одночасно із заявою про виплату страхового відшкодування повинен надати страховику документи, що стосуються обставин страхового випадку, його причин, оцінки збитків (Акт компетентної комісії з розслідуванню причин авіакатастрофи, акти технічного огляду тощо). Після отримання повного комплекту документів для обґрунтування та розрахунку страхового відшкодування, страховик в місячний строк складає страховий акт (пункт 13.3 договору).
Однак відповідні документи не були наданні страхувальником страховику. Таким чином, страховики були позбавлені можливості скласти страховий акт та встановити дійсні обставини авіаційної катастрофи. Натомість відповідні документи є необхідними для визнання авіакатастрофи страховим чи не страховим випадком, обґрунтування та розрахунку страхового відшкодування з метою складання страхового акту.
Згідно з пунктом 13.3 договору страхування страховий акт затверджується страховиком у місячний строк з моменту отримання страховиком повного комплексу документів, необхідних для обґрунтування та розрахунку страхового відшкодування. За умови визнання відповідної події як страховий випадок, страховик протягом тридцяти календарних днів з моменту затвердження страхового акту здійснює виплату страхового відшкодування (пункт 13.3 договору).
Проте, як встановив господарський суд, страховики фактично відмовили страхувальнику в складанні страхового акту через ненадання позивачем повного комплекту документів, надання яких передбачено умовами договору страхування, зокрема акту компетентної комісії з розслідування причин авіакатастрофи.
У даній спірній ситуації встановлення причини авіакатастрофи є суттєвим для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування, так як згідно підпункту “в” пункту 14.1 договору страхування в разі грубого порушення льотним та технічним складом вимог Посібника по льотній експлуатації та інших документів, якщо дане порушення стало причиною страхового випадку, то страховики мають право відмовити у виплаті страхового відшкодування.
Серед підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування договором страхування також передбачено наступні випадки: порушення страхувальником правил навігації; вимог безпеки польотів та недотримання стандартів і процедур пілотування; технічної експлуатації та обслуговування повітряного судна; перевантаження повітряного судна; знаходження застрахованого повітряного судна за географічними межами, визначеними договором тощо.
З наявних матеріалів судової справи видно, що відповідний акт компетентної комісії страхувальником страховикам не надавався з причини відсутності даного документу. Відповідний документ не було надано страхувальником і господарському суду. Таким чином суд встановив, що згідно з умовами договору страхування у страховика, через відсутність правових підстав для складання страхового акту, не виникло договірне зобов’язання щодо здійснення виплати страхового відшкодування.
Водночас в обґрунтування заявлених вимог страхувальник зазначав, що відповідно до пункту 5.2 договору страхування страховим випадком за цим договором є будь-яка не передбачувана чи раптова подія, що відбулася у період дії даного договору, наслідком якої є втрата або пошкодження повітряного судна. Звідси факт втрати (загибелі) застрахованого повітряного судна, на думку позивачу відноситься до страхового випадку, що обумовлює договірний обов’язок страховика виплатити страхове відшкодування страхувальнику.
Відповідне тлумачення поняття “страховий випадок”, на наш погляд, є помилковим. Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України “Про страхування” страховий випадок — це подія, передбачувана договором страхування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику. При цьому подія, на випадок якої проводиться страхування повинна мати ознаки ймовірності та випадковості її настання (див. статтю 8 Закону України “Про страхування”). Відповідні ознаки страхової події є невід’ємними елементами правового змісту поняття “страховий випадок”.
Більш детально зазначені питання регламентуються у законодавстві деяких держав Співдружності Незалежних Держав. Зокрема, відповідно до пункту 3 статті 817 Цивільного кодексу Республіки Казахстан подія, що розглядається в якості страхового випадку, повинна мати ознаки ймовірності та випадковості її настання. Натомість доказування настання страхового випадку, а також заподіяних ним збитків лежить на страхувальнику (пункт 4 статті 817 Цивільного кодексу Республіки Казахстан).
Очевидно, що загибель повітряного судна є ймовірною подією, але питання в іншому — чи завжди вона є випадковою? Останнє питання вимагає додаткового дослідження. Під випадковістю розуміється подія, яка сталася раптово, несподівано, непередбачено чи за збігом обставин, тобто така, що виникла без певних причин [4].
Враховуючи, що згадуваний акт компетентної комісії з розслідування відповідної авіаподії відсутній, тому розглянемо питання випадковості настання катастрофи виходячи з наявних документів, що знаходяться у матеріалах судової справи.
За клопотанням позивачів до матеріалах справи були залучені матеріали “Дослідів записів бортового мовного та параметричного реєстраторів літака ІЛ-78”, зроблених установою “Ж”, а також результати розслідування причин авіакатастрофи, проведені незалежною експертною організацією AIRCLAIMS LIMITED (Великобританія). За висновками вказаних установ, насамперед вбачається, що під час виконання міжнародного рейсу щодо здійснення перевезення вантажу, повітряне судно ІЛ-78 було перевантажене на 35-40 тон.
Оскільки перевантаження збільшує ризик катастрофи повітряного судна, а в даному випадку стало причиною його загибелі, то без сумніву факт катастрофи повітряного судна не є випадковим. Отже, відповідну подію не можна визнати страховим випадком. Звідси правових підстав для виплати страхового відшкодування за договором страхування немає.

Список використаної літератури:

1. Про страхування. Закон України від 4 жовтня 2001 р. // Урядовий кур’єр. – 2001. — № 205. – 7 листопада.
2. Про порядок і правила авіаційного страхування цивільної авіації. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2002 р. № 1535 // Урядовий кур’єр. – 2002. — № 206. – 6 листопада.
3. Типове положення про організацію діяльності аварійних комісарів/ Постанова Кабінету Міністрів України від 5 січня 1998 р. № 8 // Збірник урядових нормативних актів України. – 1998. — № 7 – 24 липня.
4. Новий тлумачний словник української мови у трьох томах, Видавництво “Аконіт”, Київ, 2001

forinsurer.com

Смотрите так же:

  • Возврат налога на доходы физических лиц Возврат налога на доходы физических лиц Налоговый советник ъ Налоговая декларация 3-НДФЛ ( + ) Возврат подоходного налога в любом регионе России Контакты Главная > Услуги > Возврат подоходного налога Возврат подоходного налога […]
  • Какие бывают залоги Английский язык: уроки онлайн Уровень Pre-Intermediate (1) Урок 8. Действительный и страдательный залог Тема 1. The Active Voice and the Passive Voice. Действительный и страдательный залоги Как и в русском языке, в английском есть такое […]
  • Лекции по налогам на доходы физических лиц Юридическая консультация. Телефон: +7 920-985-9888. 14.3. Налог на доходы физических лиц. НДФЛ является прямым налогом. В России НДФЛ отнесен к числу федеральных налогов. Основным нормативным актом, обеспечивающим правовое […]
  • Развод с иностранным элементом Лекция 8. Правовое регулирование семейных отношений с участием иностранного элемента 2. Брак и развод при наличии иностранного элемента Форма и порядок заключения брака на территории РФ определяются законодательством РФ. Исключением […]
  • Международный частный спор Лекция 1. Международное частное право в системе российского права 1.3. Система международного частного права Международное частное право, как и многие отрасли права, делится на две части: Общую и Особенную. В Общей части рассматриваются […]
  • Виды уголовно исполнительного наказания Тема 1: Общие положения уголовно-исполнительного права 1.7. Понятие, виды и структура норм уголовно-исполнительного права Норма уголовно-исполнительного права – это общеобязательное, формально определённое правило поведения, направленное […]

Обсуждение закрыто.